Тиждень німецького кіно у Львові пройшов непомітно, мало того що грип відлякав потенційних глядачів, та ще й добірка фільмів була не найкращою Не врятував фестиваль і останній фільм німецького класика, автора «Неба над Берліном» Віма Вандерса – «Зйомка в Палермо», який отримав досить низькі оцінки критиків. Вивчивши Інтернет рейтинги фільмів, моє око впало на два найкращих на фесті –драму «Рік узимку» Кароліни Лінк та казку «Крабат – учень чаклуна» Марко Кройцпаркера. Оскільки чоловікам до душі ближчі пригоди аніж романтичні сльозоточіння, вибір впав на чорну магію.

Фільм, знятий за романом Одфріда Пройслера «Крабат», переносить нас у східну Саксонію 17-го століття. Голод і тридцятирічна війна змусили сироту Крабата жебрати щоб якось себе прогодувати. Проте нав’язливий сон закликає його до старого водяного млина у містечку Шварцкольм. Там його зустрічає добрий вуйко – чарівник і 11 його учнів. На початку бідний сирота не може опам’ятатись від щастя – він нарешті знайшов братів і батька, а також постійно їсть і спить у теплі. Попри деякі тривожні знаки, Крабат стає частиною братства і присягає на вірність чаклуну. Згодом, він стає вивчати чорну магію, здобуває навики, які йому навіть не снилися, проте поступово починає розуміти значення попередження старшого учня Тонди, що за все колись треба платити. Крабат не може покинути млин, не може кохати, мати сім’ю чи жити просто, як усі люди. Вкінці кінців усвідомивши куди він потрапив, Крабат намагається втекти, проте з зачарованого кола не так легко вибратись. Алевихід із ситуації завжди є, і за правилами чаклуна – платою свободу є смерть, або перемога над ним.

Тема чаклунства є дуже популярною сьогодні. Проте фільм Марко Кройцпанкера, на відміну від славетного «Гаррі Поттера» розповідає не тільки про загальнолюдські ідеали, але й християнські. Автор однойменної книжки Одфрід Пройслер писав, що хотів наголосити на небезпеці захопленням силою зла яке пережило його покоління. Тому Крабат на початку упиваючись силою магії, згодом розуміє що став її рабом. Не дарма учень чаклуна, перед тим як повстати проти сатанинської кабали викопує свій старий хрестик і бореться з головним ворогом не як юний учень Хогвартсу - за допомогою чар та заклинань, а за допомогою дружби, любові і готовності жертвувати собою.

Також фільм також наголошує на небезпеці магії як такої. Що дуже актуально сьогодні, коли на багатьох каналах різні «баби Валі» обіцяють повернути щастя чи кохання за допомогою карт і амулетів, різні екстрасенсорні шоу напряму пропагують чорну магію і навіть нещодавно на екрани повернули Кашпіровського! Але як відомо у цій сфері є подвійне дно, яке чудово розкривається у фільмі.

«Крабат» дещо випадає з сучасних тенденцій, проте «правильний курс» цього фільму робить його доброю історією для дітей. Хоча він програє Гаррі Поттеру в атракційністі, спецефектах чи динамічності, і виглядає дещо старомодним, проте після нього хочеться познайомитись із першоджерелом і знову пережити історію учня чаклуна. Після Поттера такого бажання не виникає.

А щодо німецького кіна взагалі, хочеться побажати нових шедеврів як «Небо над Берліном» і добрих як старе вино історій на кшталт «Крабата».

Третя частина льодовикового періоду розповідає нам не тільки про закінчення ери динозаврів. Подібно до «Шреку 3» мова піде про сім’ю і народження немовлят. Але на відміну від зеленого огра, який шарахався від думки про потомство, мамонт Менні настільки печеться за свою майбутню доньку, що вже встиг дістати і свою дружину і друзів. Поволі, неоднорідна зграя яка складається з лінивця Сіда, шаблезубого тигра Дієго, мамонтів Мені та Елі, а також придуркуватих братів – опосумів Креша і Еді починає розпадатись.
Дієго, прибитий кризою середнього віку вирішує піти світ за очі, Мені зосередився на сімейних клопотах, а Сід образився і як завжди, вляпав усіх у халепу – він усиновлює три невинних яєчка, а яєчка ці виявилися не прості, бо з них вилупились справжні тиранозавренята. Сід який сам за себе подбати не може, починає опікуватись динозавриками, що звісно створило масу проблем включно з тим, що за ними приходить справжня мама. Але звідки у льодовиковому періоді динозаври? Власне цю таємницю відкриває зграя, коли потрапляє у Жуль Вернівський «Центр Землі» щоб врятувати горе – Сіда викраденого жахливим тиранозавром.
Не відстає від головних героїв і улюбленець публіки – білка Скрат. У гонитві за невловимим жолудем він зустрічає Скрату – прекрасну літаючу білочку. Перед тим, як у них налагодяться стосунки вони добряче позмагаються за панування над горішком і так само потраплять у загублений світ.
У країні динозаврів льодовикові друзі зустрічають психічно неврівноважену куницю Бака. Цей безстрашний псих вже давно живе у загубленому царстві і своєю вдачею нагадує неоднозначного Джека Горобця. Саме завдяки йому подорож у пошуках Сіда стає не тільки небезпечною, але й дуже кумедною.

***

Як показує досвід, сіквели з кожною наступною серією стають все більше натягнутими і нецікавими (чудовий приклад – «Шрек 3»). Проте «Ера динозаврів» приємно здивував усіх. Творцям вдалося викрутитись з неминучого тупика закінчення льодовикового періоду і звернулися до затертої ідеї загубленого світу. Хоча ідея ця є до болю шаблонною, проте автори не дають глядачеві розслабитись бомбардуючи його все новими і новими жартами, які можна поділити на жарти для дітей та дорослих і жарти тільки для дорослих. Напевно вашій дитині буде цікаво дізнатись чому дорослі сміються з того як Сід доїть бичка, чи коли білок застають у пікантній ситуації. Таких вульгарних «приколів» у фільмі достатньо, проте вони не настільки відверті щоб зіпсувати перегляд вашим діткам.
Також автори гуманно поставились до жорстокого світу природи, тому у «Льодовиковому періоді», де море хижаків які готові розірвати плоть першої підходящої жертви, ніхто нікого не пожирає. Напевно щоб не вразити дітлахів брутальним реалізмом. Навіть мама – тиранозавр дістає своїм чадам обскубану курячу лапку з морозильника, замість розшматованого трупа; а маленьким так хотілося крові!
Сценарій мультику базується на вже випробуваних історіях про розпад «тусівки» після того як хтось одружується і новий «квест» який знов її групує і готує для нового сіквелу. З новим героєм Баком автори теж вирішили не ризикувати і створили ексцентричний типаж а ля Джек Горобець.
Ці моменти вказують на те, що творці мультику хотіли вгодити і батькам і дітям відповідно загрібши побільше бабла. І це їм очевидно вдалося, третя серія пройшла на «Ура» і зібрала вже 225 мільйонів доларів при бюджеті в дев’яносто, а ще будуть продажі, комп’ютерних ігор, гаджетів, Ді-Ві-Ді, нові сіквели і тд і тп. Переглядаючи фільм ви неодмінно весело проведете час, хоча нічого нового для себе не відкриєте. Шкода тільки що «Льодовиковий період. Ера динозаврів» знятий у форматі 3 – D ніде показати у нашому рідному Львові.

Переклад – 4,5
Сценарій – 3
Жарти – 4,5
Остаточний діагноз: як на третю частину, досить непогано

Нова російська стрічка «Адмірал» - це 2 роки кропіткої праці, зйомки в найрізноманітніших місцях РФ, сучасні спецефекти і зірки російського кіно. Але під цієї блискучою поверхнею криється дещо небезпечне, а ім’я цій небезпеці – пропаганда.
Все почалося у далекому 99-му, стрічка Міхалкова «Сибірський цирульник» розпочала серію фільмів які разом мали один підтекст, це реанімація Імперії. Згадаємо також «Статського радника» Янковського (на роботу якого я впевнений вплинув Міхалков) знову ж спонсорований урядом, в якому Фандорін з Пожарським так гаряче дискутують і переживають за долю Росіїї, а чого варта остання сцена фільму – ось іде по Червоній площі справжній патріот отєчества! У наступному своєму фільмі «12» Міхалков знову ж підтримує політику свого керманича – тут є і кляті олігархи які псують життя, і благородні російські офіцери які зовсім не вбивають мирне населення у Чечні, а навпаки рятують бідних чеченських підлітків, і вороги нації також присутні.
Ворогам нації варто присвятити більше часу і в російському кіно це часто – українці. Згадаємо ті ж самі «12» - пенсіонер українець який має явно ідіотичний вигляд і манеру розмови відкриває свій портфель у якому знаходиться кришка від унітазу (що це?). У морському фільмі «7 метрів» російські офіцери демонстративно виходять з прийняття присяги народу України (а український генерал зображений там теж не з кращого боку) і виходять собі у море. «9 рота» Бондарчука нічим не краща, хоч герой якого грає режисер називається Хохол і нібито є позитивним персонажем, проте солдат який має пі*арастично – придуркуватий вигляд говорить українсько- російським суржиком. Можна згадувати теж численні російські серіали, які транслюються і в Україні, де українці зображаються, м’яко кажучи, не дуже доброзичливо.
І нарешті ми дійшли до «Адмірала» у якому присутня ціла обойма зрадників нації – це і французький генерал (Саркозі?), і чехословацькі загони (ракетні установки ПРО у Чехії?) і звичайно ж український батальйон (тут все зрозуміло). Отож російський уряд з паном Путіним на чолі, пам’ятаючи що кіно найважливіше з усіх мистецтв, ведуть війну, ціллю якої є відновлення великої імперії. А початок імперії сьогодні не у її кордонах, але у головах людей, і чим більше народу буде навернено до «вєлікой руской ідеі» тим краще.

Читаючи цей текст можна задати натуральне запитання – «що ж поганого у націоналістичних фільмах? Американці щорічно штампують десятки таких шедеврів.» Тут я погоджуся, але в США я можу зняти фільм і в ньому розкритикувати президента країни і весь уряд, як це зробив Мур у «Фаренгейт 911», або Клуні у «Сиріані». А в Росії до сьогоднішнього дня заборонена книжка Анни Політковської «Друга чеченська» вилучені з прокату фільми «Система Путина» і «Бунт. Дело Литвиненко». Відчуваєте різницю?

Отож наш корабель натикається на міну «Адмірал» і … нічого не стається. Чому? Хоч і спец ефекти, і батальні сцени виглядають шикарно, проте любовні історії генерала Колчака навіть банальщиною важко назвати і це звичайно псує загальне враження про фільм. Так і хочеться перемотати нудні сцени побачень з Тімірєвою і вирізати фрази типу «Я вас полюбил с первой минуты». Можливо режисер Андрєй Кравчук і сценаристи занадто перестарались у наслідуванні «Війни і миру»і «Титаніка» з «Перл Харбором» (з цим фільмом я знайшов найбільше подібностей в «Адміралі»).

А що робиться у нас? Хоча Україна і спромоглася народити цього року два «шедеври» - «Богдан Зиновій Хмельницький» та «Митрополит Андрей», проте дивитися їх не хочуть навіть найсвідоміші українці. Звичайно в нас немає свого «Газпрому» щоб фінансувати хороші історичні постановки, але я думаю що краще мовчати і чекати кращих часів ніж показувати погані фільми. На мою думку вже нове покоління режисерів вже не за горами, і нас чекають справді хороші картини.
Сумно що мистецтво використовує політика, і також сумно що такі майстри як Міхалков втягнуті у цей процес. Будемо сподіватися що глядачі зможуть відрізнити пропаганду від твору мистецтва. А поки що наш корабель пливе далі і хоч детонатор «Адміралу» не спрацював, попереду нас чекають нові міни, тому будьте пильні!