Третя частина льодовикового періоду розповідає нам не тільки про закінчення ери динозаврів. Подібно до «Шреку 3» мова піде про сім’ю і народження немовлят. Але на відміну від зеленого огра, який шарахався від думки про потомство, мамонт Менні настільки печеться за свою майбутню доньку, що вже встиг дістати і свою дружину і друзів. Поволі, неоднорідна зграя яка складається з лінивця Сіда, шаблезубого тигра Дієго, мамонтів Мені та Елі, а також придуркуватих братів – опосумів Креша і Еді починає розпадатись.
Дієго, прибитий кризою середнього віку вирішує піти світ за очі, Мені зосередився на сімейних клопотах, а Сід образився і як завжди, вляпав усіх у халепу – він усиновлює три невинних яєчка, а яєчка ці виявилися не прості, бо з них вилупились справжні тиранозавренята. Сід який сам за себе подбати не може, починає опікуватись динозавриками, що звісно створило масу проблем включно з тим, що за ними приходить справжня мама. Але звідки у льодовиковому періоді динозаври? Власне цю таємницю відкриває зграя, коли потрапляє у Жуль Вернівський «Центр Землі» щоб врятувати горе – Сіда викраденого жахливим тиранозавром.
Не відстає від головних героїв і улюбленець публіки – білка Скрат. У гонитві за невловимим жолудем він зустрічає Скрату – прекрасну літаючу білочку. Перед тим, як у них налагодяться стосунки вони добряче позмагаються за панування над горішком і так само потраплять у загублений світ.
У країні динозаврів льодовикові друзі зустрічають психічно неврівноважену куницю Бака. Цей безстрашний псих вже давно живе у загубленому царстві і своєю вдачею нагадує неоднозначного Джека Горобця. Саме завдяки йому подорож у пошуках Сіда стає не тільки небезпечною, але й дуже кумедною.

***

Як показує досвід, сіквели з кожною наступною серією стають все більше натягнутими і нецікавими (чудовий приклад – «Шрек 3»). Проте «Ера динозаврів» приємно здивував усіх. Творцям вдалося викрутитись з неминучого тупика закінчення льодовикового періоду і звернулися до затертої ідеї загубленого світу. Хоча ідея ця є до болю шаблонною, проте автори не дають глядачеві розслабитись бомбардуючи його все новими і новими жартами, які можна поділити на жарти для дітей та дорослих і жарти тільки для дорослих. Напевно вашій дитині буде цікаво дізнатись чому дорослі сміються з того як Сід доїть бичка, чи коли білок застають у пікантній ситуації. Таких вульгарних «приколів» у фільмі достатньо, проте вони не настільки відверті щоб зіпсувати перегляд вашим діткам.
Також автори гуманно поставились до жорстокого світу природи, тому у «Льодовиковому періоді», де море хижаків які готові розірвати плоть першої підходящої жертви, ніхто нікого не пожирає. Напевно щоб не вразити дітлахів брутальним реалізмом. Навіть мама – тиранозавр дістає своїм чадам обскубану курячу лапку з морозильника, замість розшматованого трупа; а маленьким так хотілося крові!
Сценарій мультику базується на вже випробуваних історіях про розпад «тусівки» після того як хтось одружується і новий «квест» який знов її групує і готує для нового сіквелу. З новим героєм Баком автори теж вирішили не ризикувати і створили ексцентричний типаж а ля Джек Горобець.
Ці моменти вказують на те, що творці мультику хотіли вгодити і батькам і дітям відповідно загрібши побільше бабла. І це їм очевидно вдалося, третя серія пройшла на «Ура» і зібрала вже 225 мільйонів доларів при бюджеті в дев’яносто, а ще будуть продажі, комп’ютерних ігор, гаджетів, Ді-Ві-Ді, нові сіквели і тд і тп. Переглядаючи фільм ви неодмінно весело проведете час, хоча нічого нового для себе не відкриєте. Шкода тільки що «Льодовиковий період. Ера динозаврів» знятий у форматі 3 – D ніде показати у нашому рідному Львові.

Переклад – 4,5
Сценарій – 3
Жарти – 4,5
Остаточний діагноз: як на третю частину, досить непогано

Недавно знайшов в холодильнику кетчуп, він лежав там вже 3 місяці. Спробував, ніби нормальний, і головне на пачці написано - без консервантів!!! От такі вічно свіжі продукти у нас роблять натуральним способом, а ще, до цього класу можна віднести майонез провансаль.

Портрет, на якому мала б бути зображена ти в той момент, коли посміхаючись, підносиш долоню до шиї чи чола, щоб відкинути довге пряме волосся.
Дуже довга назва, але відео коротше :0)Чекаю на ваші відгуки!



Це вже третя відеопоезія львівського арт об'єднання "ТАБАКО" на вірші Романа Рутка. Традиційно, режисером виступив Фідель Карий. Актори які допомагали створювати "Портрет" це Андрій Стасевич та Оля Кміт. Відео вийшло сумним і кумедним водночас

Передачка з моєю скромною участю

Музичний коктейль, це музично - розважальна програма яка транслюється на каналі "УТ-З". Дана передача розповідає як неформатна парочка (Іван Федорич та Олена Здебська) проводила свої травневі свєта.

Помірне гудіння блоку живлення,
бліде світтіння монітору,
змучені очі з червоними капілярчиками,
удари пальців по буквам
і все це закінчиться
тому що ти вже тихенько спиш.

Тоді мені було сумно і п"яно.

Залюднений острів або Масаракш.

Настав Полудень Людства, у 22 столітті земляни вирішили усі глобальні проблеми і перетворилися у щасливу націю. Тепер тільки залишалося кайфувати і досліджувати безкраїй космос. Саме цим і займається Група Вільного Пошуку яка переважно складається з авантюристів і мрійників. 20 –літній Максим побував вже не на одній планеті, для нього ця робота стала рутинною допоки він, після вимушеної посадки, не опинився на незнайомій йому планеті.
Його корабель вибухає майже одразу і нашому герою не залишається нічого іншого крім пошуку «контакту» з розумними істотами. Спілкування з аборигенами не приносить бажаного результату – Максима аж ніяк не сприймають серйозно, усі бачать у ньому психа який твердить що прибув з іншої планети і постійно посміхається. Його, як оригінальний екземпляр, передають до столиці у супроводі рядового гвардії Гайа Гаала, де ним зацікавилися владні структури. Та нашому мандрівнику вдається позбутися пильного нагляду і він вільно пересувається бідним, непривітним містом. Бліді та нещасні люди пересуваються по брудним вулицям та постійно повторюють локальний матюк -«масаракш», що означає світ перевернений догори дригом. Але навіть у цьому мороку Максим знаходить промінчик світла – він зустрічає прекрасну офіціантку Раду, сестру вище згаданого солдата і свою майбутню любов.
Осівши в помешканні Гаалів Максим намагається зрозуміти що відбувається у цьому перевернутому з ніг на голову світі. Йому вдається з’ясувати що Населений острів контролюють таємничі Невідомі Батьки, які захопили колись владу у поверженій в хаос країні. З того часу прийшла омріяна стабільність, але ціною промивання мізків мільйонів громадян і нацьковуванням їх на покидьків – людей що мають щось на кшталт нападів епілепсії. Острів оточений ворожими країнами – Пандеєю, і Хонті, на півдні, в районі радіоактивних пустель, володарюють дикі мутанти тому, щоб елімінувати загрози більшість витрат йде на розвиток військового сектору, до лав якого згодом вступає сам Максим аби знайти відповіді на запитання які його так хвилюють.
У гвардії Максим бачить задурених пропагандою солдат які співають бравурні пісні і щиро ненавидять покидьків. Гай в одному епізоді називає їх «тваринами які вбивають жінок і дітей за пандейські гроші», але при одній зачистці Максим переконується що це не тварюки з пазурами, а прості, інтелігентні люди що боряться з режимом Незнаних Батьків. Згодом землянин долучиться до терористів і теж розчарується у їхніх безсенсовних атаках на балістичні вежі, які нічого не змінюють і лиш загострюють взаємну ненависть.

***
Продюсер фільму Олександр Роднянський виріс на книжках Стругацьких і вирішив втілити свій улюблений роман на екрані. Перед ним стояла непроста задача - екранізувати і не спопсити твір геніальних братів, а також створити достойну комп’ютерну графіку, щоб не виглядати смішним на фоні голлівудських блокбастерів. Тому для роботи над фільмом Роднянський запросив професіоналів, починаючи зі сценаристів Марини та Сергія Дяченків, котрі достатньо точно переклали роман на кіномову (у цьому я особисто переконався перечитавши частину роману одразу ж після прем’єри). Роднянський спеціально вирішив знімати «Острів» у двох частинах (друга частина вийде в прокат у квітні), бо якби фільм знімався одним шматком, то хронометраж перевищив би три години, а при коротшому часі показу втратились би важливі деталі роману. Отож фантастичне подрежжя Дяченків мали вкластися у дві частини і зробили це дуже добре, сам Борис Стругацький одобрив вибір сценаристів додавши, що «ці погано не напишуть».
Режисером фільму виступив Федір Бондарчук, з яким Роднянський працював над «9 ротою». Хоча фани Стругацьких були проти цього вибору, оскільки вважали що гламурний Бондарчук тільки зіпсує постановку, але продюсер зробив свій вибір і не помилився. Хоча гламурності теж було багато, головний герой якого грає Василь Степанов, весь чистенький і гарненький, всміхається біленькими зубами на зачуханих аборигенів, а головний прокурор (Бондарчук) теж потопає у розкоші і модних аксесуарах, що деколи пахне мажорною кліповістю.
Щодо художньої частини, то у фільмі дуже багато використано з закордонних фільмів сай-фай: Імперське місто дуже схоже на те що було у «5 елементі», один з героїв навіть має зачіску Гарі Олдмена, тут присутні і сюрреалістичні розвалини Тарковського і гротескні машини як у «Шаленому максі» ба навіть я розгледів бамбуковий ліс з «Літаючих штилетів». Перша година подій відбувається у залюдненому мегаполісі виглядає досить непогано, у другій вже дещо гірше - Максим з компаньйонами нападає на башту психовипромінювання і ходить по небезпечному лісі з багатьма пастками і несподіванками. У лісі все виглядає якось ляльково – і мутанти –перевертні, і автоматичні кулемети, а вкінці зявляється картонний танк на якому Максим успішно прямує по мінному полю, на зустріч загадковій Білій Субмарині яка відбудеться у квітні.
Навіть незважаючи на недоробки і плагіат, фільм виглядає досить пристойно. Знімав його Бондарчук в облюбленому ним Криму, а також у заповіднику Асканії Новій, де важка техніка знищила десятки, а може й тисячі рідкісних рослин. Як відомо мистецтво вимагає жертв і я особисто з цими жертвами вже змирився.
А тепер дещо про акторів. У головній ролі виступив симпатичний блондин – Василь Степанов, який справився з роллю дивакуватого і завжди усміхненого велетня з Землі. У Юлі Снєгірь було легке завдання грати невинну і закохану Раду, Петро Федоров теж непогано справився з роллю фанатичного Гая. Досвідчені зірки російського кіно світилися з притаманною їм яскравістю- Гоша Куценко і Сергій Гармаш зіграли цинічних покидьків суспільства, а Олексію Сєрєбрякову як завжди дісталася роль командира – завідуючого відділу військово - наукових розробок. Над трюками і хореографією бійок працювали каскадери з Росії та Канади (вони теж чарували над «300 спартанців»). Але у фільмі на нас чекає тільки одна серйозна бійка де Мак Сим (локальне прізвисько Мавсима) легко вибиває душу з цілого загону нінзь – бандитів (доречі також схожих на хуліганів з «Механічного апельсину»). Варто також згадати про аномальні звукові ефекти – у першій частині фільму усе так гриміло, що я змушений був ховати свої вуха, у другій частині, чи то знизили гучність, чи то мої барабанні перетинки вже безповоротно пошкодилися, але звук вже не був таким агресивним.
Після важких зйомок наступили майже три роки пост- продакшину (обробки зображення після основних зйомок) – над роботою майже 200-т графіків чував дядя Федя і його друг Льоша (Роднянський) і кінцевий результат не розчарував. Графіка фільму, особливу масивна столиця Острову виглядають переконливо, хоча воно й нагадувало мегаполіси майбутнього з «Зоряних війн» чи «5 елементу». Дуже багато спеціалісти попрацювали над колористикою натурних сцен, де небо набирало різноманітного забарвлення від червонуватого, до срібно – сірого. Після «Залюдненого острова» стає зрозуміло що російський кінематограф вже готовий потягатися з Голівудом чи Піднебесною у плані комп’ютерної графіки та ефектів.
***
Брати Стругацькі написали «Залюднений острів» приблизно 40 років тому, але й сьогодні він не втратив своєї актуальності – безглузді жертви тероризму, маніпулювання громадською думкою через мас-медіа, «стабільність» отримана ціною свободи, насильницький контроль силових органів – усе це вічна історія людства, яке на жаль ще не увійшло у свій Полудень.
Постановка антиутопії Сругацьких було досить ризикованою справою, оскільки після Тарковського, на пост радянському просторі ніхто серйозно не знімав наукової фантастики. Фільм, незважаючі на деякі недоліки і на кризу у жанрі наукової фантастики (дивись рецензію на «День коли земля зупинилась») все таки вийшов вдалим «Населений острів» не розчарує фанів саєнс фікшин, а також тих хто любить не тільки розважатися, але й аналізувати, адже «Залюднений острів це історія саме про пошук істини і спроби повернути увесь цей «масаракш» на місце.

Нова відеопоезія, спільна робота з Даною Квашею.

Країна: США
Рік випуску: 2008
Прем'єра: 4 грудня 2008
Сценарій: Майкл Страшинський
Режисер: Клінт Іствуд
Актори: Анжеліна Жолі, Гетлан Гріфіт, Джон Малкович, Джері Донован
Продюсер: Клінт Іствуд, Браян Грейзер
Оператор: Том Стерн



Як нам усім відомо - правди не можливо приховати. Вона рано чи пізно стане явною і шилом вилізе з мішка поранивши тих, хто її туди вклав. Саме про це розповідає новий фільм Клінта Іствуда «Підміна».
Події відбуваються у Лос -Анджелесі 20 – х років. Мати – одиначка Крістін Коллінз (Анжеліна Жолі) виховує 9 –ти річного сина Волтера (Гетлан Гріфіт) і працює головним оператором на телефонній станції. І ось після важкого робочого дня, Крістін, повернувшись додому не знаходить там сина, поліція приїжджає тільки на наступний день і починає розслідування. Через п’ять місяців марних пошуків до Крістін приносять радісну звістку - знайдено її дитину. Щаслива мати приїздить на вокзал зустріти свого Волтера, поліція сповіщає про свій тріумф і преса з усього Лос Анджелеса з’їжджається, щоб висвітлити щасливе возз’єднання, але … мати вперто не хоче признавати хлопчика за свого сина.
Капітан Джонс (Джері Донован) вперто переконує пані Коллінз що це саме її Волтер, незважаючи на те, що за 5 місяців він зменшився на кілька сантиметрів і йому зробили обрізання. Коли Крістін починає наполягати на свому з неї роблять дурну, в буквальному значенні цього слова і закривають у психічній клініці де наша героїня дізнається що вона не одна така.
Цю справу швидко б зам’яли якби на допомогу розбитій горем матері не прийшов впливовий громадський діяч – пастор Густав Бріглеб (Джон Малкович). Він усіма своїми силами намагається надати справі розголосу і нарешті добивається, щоб вона дійшла до суду.
***
У фільмі Іствуда, Анджеліна Джолі відійшла від свого амплуа суперсексуальної жінки-кіллера і перетворюється у беззахисну і відчайдушну матір. Ця роль, на перший погляд чужа харизмі Джолі, дуже їй пасує і дивлячись на розпач Крістін Колінз у її виконанні важко стримати сльози. Напевно саме материнство (адже в неї з Бредом Пітом троє чи четверо дітей) допомогло Анджеліні відчути весь біль втрати материнського серця і так душевно передати цей стан.
Клінт Іствуд, свідомо чи не свідомо, зробив правильний вибір вибравши Джолі на головну роль у свому фільмі. Також він не прогадав і з вибором історії, адже Клінт належить до старої школи кінематографістів і для нього такі ідеали як честь та боротьба за правду стоять на першому місці. І ця боротьба правдиво показана у «Підміні», де істину відстоюють не за допомогою кулаків чи «Магнуму» 12 калібру, але безкомпромісною позицією супроти брехні і свавілля, навіть якщо тебе нищать морально і фізично. Ця тема актуальна і сьогодні у нашому корумпованому і егоїстичному суспільстві, де одинокий громадянин змушений протистояти цілій системі. Але навіть якщо здається що весь світ став проти нас, завжди є надія і саме цю надію дарує нам Іствуд у «Підміні».


Драматургія – 5
Гра акторів – 5
Операторська робота – 4
Режисура, сценарій – 5
Дубляж – 4
Остаточний діагноз: «Підміна», це фільм який вирізняється на фоні сьогоднішніх касових блокбастерів своїми старими ідеалами, які не те що втратили свою актуальність, але які ми просто забули.

Нова російська стрічка «Адмірал» - це 2 роки кропіткої праці, зйомки в найрізноманітніших місцях РФ, сучасні спецефекти і зірки російського кіно. Але під цієї блискучою поверхнею криється дещо небезпечне, а ім’я цій небезпеці – пропаганда.
Все почалося у далекому 99-му, стрічка Міхалкова «Сибірський цирульник» розпочала серію фільмів які разом мали один підтекст, це реанімація Імперії. Згадаємо також «Статського радника» Янковського (на роботу якого я впевнений вплинув Міхалков) знову ж спонсорований урядом, в якому Фандорін з Пожарським так гаряче дискутують і переживають за долю Росіїї, а чого варта остання сцена фільму – ось іде по Червоній площі справжній патріот отєчества! У наступному своєму фільмі «12» Міхалков знову ж підтримує політику свого керманича – тут є і кляті олігархи які псують життя, і благородні російські офіцери які зовсім не вбивають мирне населення у Чечні, а навпаки рятують бідних чеченських підлітків, і вороги нації також присутні.
Ворогам нації варто присвятити більше часу і в російському кіно це часто – українці. Згадаємо ті ж самі «12» - пенсіонер українець який має явно ідіотичний вигляд і манеру розмови відкриває свій портфель у якому знаходиться кришка від унітазу (що це?). У морському фільмі «7 метрів» російські офіцери демонстративно виходять з прийняття присяги народу України (а український генерал зображений там теж не з кращого боку) і виходять собі у море. «9 рота» Бондарчука нічим не краща, хоч герой якого грає режисер називається Хохол і нібито є позитивним персонажем, проте солдат який має пі*арастично – придуркуватий вигляд говорить українсько- російським суржиком. Можна згадувати теж численні російські серіали, які транслюються і в Україні, де українці зображаються, м’яко кажучи, не дуже доброзичливо.
І нарешті ми дійшли до «Адмірала» у якому присутня ціла обойма зрадників нації – це і французький генерал (Саркозі?), і чехословацькі загони (ракетні установки ПРО у Чехії?) і звичайно ж український батальйон (тут все зрозуміло). Отож російський уряд з паном Путіним на чолі, пам’ятаючи що кіно найважливіше з усіх мистецтв, ведуть війну, ціллю якої є відновлення великої імперії. А початок імперії сьогодні не у її кордонах, але у головах людей, і чим більше народу буде навернено до «вєлікой руской ідеі» тим краще.

Читаючи цей текст можна задати натуральне запитання – «що ж поганого у націоналістичних фільмах? Американці щорічно штампують десятки таких шедеврів.» Тут я погоджуся, але в США я можу зняти фільм і в ньому розкритикувати президента країни і весь уряд, як це зробив Мур у «Фаренгейт 911», або Клуні у «Сиріані». А в Росії до сьогоднішнього дня заборонена книжка Анни Політковської «Друга чеченська» вилучені з прокату фільми «Система Путина» і «Бунт. Дело Литвиненко». Відчуваєте різницю?

Отож наш корабель натикається на міну «Адмірал» і … нічого не стається. Чому? Хоч і спец ефекти, і батальні сцени виглядають шикарно, проте любовні історії генерала Колчака навіть банальщиною важко назвати і це звичайно псує загальне враження про фільм. Так і хочеться перемотати нудні сцени побачень з Тімірєвою і вирізати фрази типу «Я вас полюбил с первой минуты». Можливо режисер Андрєй Кравчук і сценаристи занадто перестарались у наслідуванні «Війни і миру»і «Титаніка» з «Перл Харбором» (з цим фільмом я знайшов найбільше подібностей в «Адміралі»).

А що робиться у нас? Хоча Україна і спромоглася народити цього року два «шедеври» - «Богдан Зиновій Хмельницький» та «Митрополит Андрей», проте дивитися їх не хочуть навіть найсвідоміші українці. Звичайно в нас немає свого «Газпрому» щоб фінансувати хороші історичні постановки, але я думаю що краще мовчати і чекати кращих часів ніж показувати погані фільми. На мою думку вже нове покоління режисерів вже не за горами, і нас чекають справді хороші картини.
Сумно що мистецтво використовує політика, і також сумно що такі майстри як Міхалков втягнуті у цей процес. Будемо сподіватися що глядачі зможуть відрізнити пропаганду від твору мистецтва. А поки що наш корабель пливе далі і хоч детонатор «Адміралу» не спрацював, попереду нас чекають нові міни, тому будьте пильні!

У клубі-кафе «Химера» відбувся фестиваль короткометражного відео «КУБ». Організатори фесту - Сергій Пілявець та Денис Овчар - досить належно підготували непросту мистецьку акцію. До журі конкурсу ввійшли відомі у сучасній візуальній культурі люди: Анатолій Звіжинський, мистецтвознавець, Юрій Іздрик, редактор часопису «Четвер», Ольга Михайлик, організатор фесту «Шешори», Ярослав Підгора-Гвяздовський, редактор кіноблоку журналу «ШО», Мирослава Ганюшкіна, координатор агенції «АРТПОЛЕ». Один із меценатів конкурсу - Ростислав Шпук - спонсорував придбання домашньої відеокамери для переможців конкурсу. У фестивалі взяли участь 32 автори, які презентували 65 відео-мініатюр. Треба наголосити, що це був фест аматорського (любительського) відео.

Серед цієї кількості відео-фільмів основною естетикою стала естетика музичного кліпу, що є, очевидно, як вплив ТБ на візуальну свідомість авторів. Тобто музика переважала візію. Зрештою, серед великої кількості візуальних експериментів знайшлися справжні міні-шедеври. Це означає, що українське КІНО Є і воно росте. Хоча досить непомітно. Велика кількість глядачів, яка прийшла подивитися відео (5 залів), говорить про те, що публіці, особливо молоді, цікаво, як твориться нове відео.

Відбувся фестиваль короткометражного відео «КУБ»
Гран-прі фестивалю
«Дружба»
Віля Чупак (м. Івано-Франківськ)

Нагадаємо, що фестиваль "КУБ" із самого початку створювався як простір для творчості без жодних змагальних елементів. На прес-конференції перед фестом організатор Денис Овчар наголосив: "Ми зібрали роботи та організували показ, спеціально запросили у журі людей, знакових для сучасного культурного процесу країни. Їхня задача - не вибрати кращого чи гіршого, не визначати "ціну" роботам чи авторам - а визначити тенденцію аматорського домашнього відео."

І журі визначило-таки тенденцію народної відеотворчості та назвало переможця.

В результаті творчої суперечки суддів більшістю голосів відкритого голосування гран-прі фестивалю присуджено роботі Вілі Чупака "Дружба". Таке рішення викликало неоднозначну реакцію стомлених глядачів, і щоб висновок суддів став більш зрозумілим, наведемо слова одного із членів журі, письменника, який вивів у велику літературу не одне молоде дарування, редактора часопису "Четвер, Юрія Іздрика:

— «Фільм "Дружба" — це той рівень добротної і чесної, ненаграної документалістики, що переростає у своїй якості у мистецький продукт».

Планувалося визначити ще чотири номінації, як-от кращий документальний, анімаційний, ігровий та відеоартівський фільм. Однак журі скасувало ці номінації і просто вибрали ще чотири хороших роботи, не наголошуючи на жанрових відмінностях.

«23 анімаційних екзерциси»
Група МІКНУ (м. Київ)
Режисер-аніматор, оператор та сценарист — Дмитро Бондарчук.
Монтаж та музика — Микити Шила

За лаконізм, експресію і гарний кадр

«Кава мене пре»
Олексій Гуз (м. Яремче, Івано-Франківська обл.)

«Наша каша»
Андріан Маллаєв (м. Новосибірськ, Росія)

За високий рівень пародійного мистецтва

«De profundis (Із глибини)»
Творче об'єднання «Табако» (м. Львів)
автор: Іван Федорич
слово-гра: Микола Шпаковський
музика: Андрій Сорока

За щирий поетичний ідіотизм

ПОлюбуйтеся!

http://www.youtube.com/watch?v=bKVC3BPjmuo

або

http://www.youtube.com/user/FidelKaryj

За сірою ширмою ховається шпиль Високого Замку
Така погода – закурити або плакати,
Як цей липневий дощ, що не перестає пускати кільця на воді
і знебарвлювати наш сірий Львів
Лише монітор переливається новинами і кольорами
Відображаючи мою незграбну душу в якій новини викликають червоне, чорне чи зелене
І так завжди – світ постійно залишається у своїй змінності
Тільки цей дощ, дивує своїм умиротворенням
Як очі Христа на робочому столі.

За зачиненими дверима не ховаються старі речі
За зачиненими дверима ховаються таємниці.
Припадаючи порохом і цнотою,
через забуття старих власників і небажання нових пізнати їх,
навіть ціною вламання, навіть ціною порушення древніх заборон.
Тому весільну сукню давно вже зїла міль, срібні столові прибори давно потьмяніли, а неваляшка давно не коливається.
Таємниці приречені припадати порохом, допоки їх не відкриють, або не зламають.
Проходячи повз зачинені двері я прагну підняти вуаль, для того щоб чужий секрет перетворився на простий мотлох.

Вчора завершив монтаж нашого з Баретом "Де профундіс". Залишилося написати музику і будемо просувати нашу відеопоезію в люди.

Вчора переглянув Ностальгію Тарковського. Дивився без перекладу, але він не був потрібний. На перцепційному рівні фільм дуже мистецько знято. Кожна сцена це окремий шедевр, особливо сни головного героя. Всім рекомендую переглянути!

Зараз спільно з Баретом (Шпаковский) готуємо відеопоезію на його вірш "З глибини", чекайте в кінотеітрах вашого міста.